Що треба знати про посттравматичний стресовий розлад
Війна в Україні порушила відчуття безпеки та призвела до стресу, психологічні наслідки якого можуть загрожувати здоровому майбутньому як дорослих, так і дітей.
Пережитий травматичний досвід може стати причиною розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР).
Про посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) можна дізнатися із аптечки "Ментальне здоров'я дтей під час війни" (https://drive.google.com/file/d/1fdVcReH5vn8d03ihNbP1uRoBN8GALNSu/view) на Всеукраїнській платформі ментального здоров' "Ти як?" (https://www.howareu.com/).
А отже, ПТСР — це екстремальна реакція на сильний стрес у разі загрози життю людини. Частота виникнення ПТСР саме в момент надзвичайної ситуації низька. Зазвичай він починає проявлятися приблизно через шість місяців після травматичної події.
Якщо стрес має потужну і тривалу дію, наприклад, перебування в окупації, обстріли, повітряні тривоги тощо, то ймовірність розвитку ПТСР зростає.
У кого ж найчастіше проявляється ПТСР?
Одні люди, потрапивши в ситуацію, пов’язану з украй негативним впливом потужного стресу, з часом починають страждати на ПТСР, а інші — ні. Це можна пояснити за допомогою трьох груп факторів, поєднання яких призводить до виникнення ПТСР:
1 інтенсивність травматичної події, її тривалість, несподіваність і неконтрольованість;
2 сила індивідуальних захисних механізмів психіки та наявність соціальної підтримки;
3 особистісні фактори ризику: вік на момент травматичних подій, наявність травматичних подій і психічних розладів у попередні періоди життя людини.
Кожна людина під час війни має власні переживання та реакції,які є абсолютно природними у відповідь на стресову ситуацію.
Важливо пам’ятати: психіка дітей і дорослих має величезнірезерви для відновлення й саморегуляції. Завдяки підтримці рідних та (за потреби) фахівців людина може повернутися до норми після тяжкого досвіду.
Завдання батьків і фахівців — зробити все, що від них залежить, щоб протистояти розвитку ПТСР у дітей та навіть у найскладніших ситуаціях і випробуваннях перейти до посттравматичного зростання.
Для того щоб передчасно не лякати себе негативними наслідками пережитих травматичних подій, необхідно зрозуміти, що визначає наявність у людини ПТСР.
До основних ознак ПТСР у дорослих належать:
- напливи нав’язливих спогадів про небезпечні для життя ситуації, учасником яких була людина;
- сновидіння з кошмарними сценами пережитих подій, порушення сну;
- уникання емоційних навантажень;
- невпевненість через страх і як наслідок — відкладання прийняття рішень, неконтактність із людьми навколо;
- надмірна втомлюваність, дратівливість, депресивні стани,головні болі, нездатність концентрувати увагу на чомусь тощо.
Проявами ПТСР у дітей є:
- постійне згадування пережитих подій (нав’язливі спогади,про які дитина може не зізнаватися дорослим) і водночас уникання всього, що нагадує їй про пережите;
- емоційне напруження, вияви агресії або ж, навпаки, апатичність, депресивність, емоційна відстороненість;
- порушення сну, страшні сновидіння, через які дитина прокидається вночі (діти дошкільного і молодшого шкільного віку можуть при цьому плакати);
- тривожність та постійне очікування повторення подій;
- порушення пам’яті, уваги, здатності вчитися;
- постійне повторювання сюжету пережитого у грі, зацикленість на ньому (властиво дітям дошкільного та молодшого шкільного віку);
- саморуйнівна поведінка (зокрема у підлітків: самоушкодження, вживання алкоголю, наркотиків, ігрова залежність).
Як і будь-який процес, ПТСР проходить відповідні фази. І не завжди спричиняє незворотні наслідки. Варто розуміти: щоб людина позбулася ПТСР, необхідно звернутися за допомогою до спеціалістів.
Фазами ПТСР є:
1. Відчай — гостра тривога без чіткого усвідомлення, що сталося.
2. Заперечення — безсоння, втрата пам’яті, заціпеніння, тілесні прояви (м’язовий біль, проблеми з травленням, зміна тиску тощо).
3. Нав’язливість — вибухові реакції, перепади настрою, хронічне гіперзбудження з порушеннями сну.
4. Опрацювання — розуміння причин травми та горя.
5. Завершення — побудова планів на майбутнє.
Що ж робити, щоб знизити ризики виникнення ПТСР?
Поради для батьків/опікунів:
- Психологічно стабілізуватися самим, не применшувати важливість власних потреб і переживань. Лише в емоційно стабільному стані ми можемо підтримати дітей. Важливо пам’ятати, що батьки мають право на емоції. Дітям необхідно пояснити, чому ви так реагуєте, але водночас наголосити, що з часом стане легше й ваша родина з цим точно впорається.
- Дозволити собі просити про допомогу і приймати її.
- Налагодити режим дня та повернути за можливості частину звичних справ.
- Заручитися підтримкою близьких — налагодити спілкування з важливими людьми, якщо це дає вам підтримку і налаштовує на позитив.
- Включатися у фізичну активність (робити фізичні вправи, щонайменше гуляти на свіжому повітрі).
- Обмежити перегляд новин та сортувати інформацію, яку ви отримуєте: обирати канали, що не транслюють кровопролиття та інший украй негативний чи емоційно забарвлений контент.
- Доєднуватися до допомоги іншим, адже це дає величезний ресурс.
- Пам’ятати, що діагноз може поставити лише фахівець.
- Звернутися по допомогу до психолога/психотерапевта, який допоможе опанувати техніки емоційної стабілізації себе і близьких.
А для дітей дорослі можуть зробити наступне:
Забезпечити (відновити) почуття безпеки в той спосіб та тією мірою, які є можливими на цю мить. Для відновлення почуття безпеки слід використовувати такі прийоми:
Кожного разу, коли родина перебуває в бодай умовній безпеці, говорити «ми в безпеці», «я з тобою».
Використовувати методи арттерапії: малювати, створювати в будь-який інший творчий спосіб «безпечний простір».
Повертати в щоденну рутину звичні заняття та дії, які дають дитині відчуття, що вона контролює ситуацію: наприклад, прості домашні доручення — полити квіти, витерти пил, погодувати домашніх улюбленців.
Заохочувати дитину до фізичної активності (фізкультура, танці, регулярні прогулянки на свіжому повітрі тощо); нагадувати дітям потягуватися, пропонувати ігри, в яких вони можуть добігти до цілі, зробити щось наввипередки з батьками.
Подбати про те, щоб діти не забували про свої тілесні потреби: пили воду, ходили до туалету, достатньо їли, були вдягнені відповідно до навколишньої температури.
Відновити режим дня, наскільки це можливо (навчання у школі, якщо це доступно, виконання певних завдань, рухова активність, режим сну тощо). Це дає дітям почуття захищеності, додає ресурсу і надії на повернення до звичайного
мирного життя. У багатьох дітей є складнощі із засинанням — у цьому разі можна заспівати колискову, зробити масаж, обійнятися, потягнутися, пограти в ігри, що повертають дитині контакт із власним тілом. Важливо пам’ятати про підготовку до сну: не грати в комп’ютерні ігри, не дивитися мультфільми та фільми за годину до сну.
Забезпечувати дитині почуття близькості та підтримки (у першу чергу з боку батьків або осіб, які їх замінюють) — дитина має знати, що близькі люди поруч і що вони її люблять. Важливими тут будуть також тілесні контакти: обійми з близькими дорослими, тримання за руку тощо. Дитині важливо чути від дорослих (батьків чи осіб, які їх замінюють), що вони поруч.
Вислуховувати дитину, коли вона хоче поговорити, бути уважними до її запитань і давати чесні відповіді, які відповідають віку дитини.
Дозволити дитині висловлювати емоції та почуття. Не можна говорити «не згадуй цього» або «забудь про це» — навпаки, важливо дати змогу максимально висловитися та проявити емоції. Інколи дітям важливо розповісти й довірити дорослим свій досвід, але вони не завжди потребують порад і тим більше оцінок.
Пояснювати дитині, що сталося, давати правдиву інформацію доступними для її віку словами. Дітям важливо розуміти ситуацію в цілому та причини того, що сталося. Це працює на зцілення. Дорослим важливо дізнатися, що саме дитина
зрозуміла з ситуації, який висновок зробила.
Заохочувати дитину до спілкування з однолітками, діяльності у громаді, доступної для її віку, тощо.
У разі прояву агресії важливо формувати здорові поведінкові рамки: попри те що дитині може бути важко справлятися з емоціями, вона повинна розуміти, що кривдити інших, слабших або тварин неприпустимо. Можна говорити так: «злитися — можна і нормально, завдавати шкоди собі та іншим — ні». Не менш важливо давати змогу вивільнити агресію.
Звернутися по фахову психологічну/психотерапевтичну допомогу чи супровід: фахівці підкажуть дитині та батькам, як справлятися з емоціями, як навчитися релаксації, як контролювати важкі спогади тощо.